Як безпосередній спостерігач протестного руху на майдані, державного перевороту, початку путінської військової агресії і реакції українського уряду, я вимушений не погодитися із обмеженістю цієї заяви. Вона досить декларативна, неконкретна і узагальнена. Виникає враження, що її автори просто не в курсі справ в Україні або не хочуть викликати зайві дискусії аналізом обставин.

Наприклад, провина за військовий конфлікт покладається на обидва уряди, при тому, що український, при всіх його “заслугах”, не хоче війни і всіма силами намагається не реагувати на озброєну агресію. Так, українські військові в Криму за наказом з Києва роззброюються і переховуються, аби не спровокувати кровопролиття серед цивільного населення. Очевидно, що український уряд не лише не здатний до оборони, але і йде на всі можливі поступки, відтягуючи початок повноцінної війни.

За таких обставин обвинувачувати українську державу в розпалюванні війни можна хіба що не знаючи фактів. Я вважаю, що не дивлячись ні на які злочини нового українського режиму чи необмежений розгул ультраправих, всю відповідальність за міжнародний конфлікт несе російска держава і особисто її президенті Володимир Путін. Опозиційні (нині – урядові) сили та ультраправі, при всій своїй антиробітничій сутності, не чинили насильства над громадянами за культурними, мовними чи етнічними ознаками під час протистояння на майдані і після державного перевороту, тому вводити війська під приводом “захисту російськомовного населення” чи “відновленню правопорядку” – міжнародний злочин, якому немає виправдання.

Більше того, узагялнювати політичну кризу в Україні як наслідок боротьби “старих і нових олігархічних кланів”, а також зміну режиму завдяки ультраправим формуванням – згубна однобокість. Більшість громадян, залучених до протистояння з режимом Януковича, підтримувала опозиційні партії та ультраправих критично, або не підтримувала зовсім. Після прийняття диктаторських “законів 16-го січня” переважна більшість громадян вийшла на протести взагалі без прив’язки до “євромайдану”, опозиції чи тим паче ультраправих. Опозиція дійсно скористалась цією обставиною у справі здійснення перевороту, але аполітичні, ліберальні чі ліві громадяни, які боролися проти старого режиму, не стали від нового режиму націоналістами, шовіністами чи ультраправими.

Будь-яка заява потребує ретельного аналізу обставин, і антивоєнний заклик у тому числі. Я публікую цю заяву тому, що так само виступаю проти державного терору, націоналізму і війни, як і всі підписані організації, але не можу ігнорувати грубі помилки та узагальнення в її тексті, тому додаю цю передмову.

Позиція моєї організації (АСТ) стосовно всіх перерахованих подій та їх оцінка докладно описана у деклараціях – 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10.

ЖОДНОЇ КАПЛИ КРОВІ ЗА “НАЦІЮ”!

Боротьба за владу між олігархічними кланами України загрожує перерости в міжнародний військовий конфлікт. Російський капіталізм має намір скористатися переділом української державної влади для того, щоб реалізувати свої давні імперські і експансіоністські прагнення в Криму та на Сході України, де у нього є міцні економічні, фінансові та політичні інтереси.

На тлі близького чергового витка економічної кризи в Росії правлячий режим намагається, розпалюючи російський націоналізм, відвернути увагу трудящих від наростаючих соціально-економічних проблем, жебрацьких зарплат і пенсій, демонтажу доступної системи охорони здоров’я, освіти та інших соціальних служб. Під грім націоналістичної та войовничої риторики легше завершити формування корпоративної авторитарної держави, заснованої на реакційно-консервативних цінностях і репресивній політиці.

В Україні гостра економічна і політична криза призвела до посилення протиборства між “старими” і “новими” олігархічними кланами, й перші скористалися в тому числі і силами напіввійськових ультраправих і ультранаціоналістичних формувань для здійснення державного перевороту в Києві. Політична еліта Криму і Східної України не має наміру ділитися з черговими київськими правителями своєю владою і власністю і намагається спертися на допомогу з боку російської держави. Обидві сторони вдаються до нестримної націоналістичної істерії – відповідно, української та російської. Відбуваються збройні зіткнення, ллється кров. Свої інтереси й устремління у західних держав; їхнє втручання у конфлікт може призвести до Третьої світової війни.

Ворожі кліки панів, як завжди, змушують боротися за свої інтереси нас, простих людей – найманих працівників, безробітних, учнів, пенсіонерів… Годуючи нас націоналістичним дурманом, вони нацьковують нас одне на одного, змушуючи забути про наші справжні потреби і інтереси: ми не маємо і не можемо мати стосунку ні до яких їхніх “націй” – нас зараз хвилюють набагато більш життєві та нагальні проблеми: як звести кінці з кінцями при тому ладі, який вони встановили, щоб поневолювати і пригнічувати нас.

Не піддамося націоналістичному дурманові. Хай чорт забере їхні держави та “нації”, прапори й пости! Це не наша війна, і ми не повинні на неї йти, сплачуючи своєю кров’ю їхні палаци, банківські рахунки та задоволення посидіти у м’яких кріслах влади. А якщо панство у Москві, Києві, Львові, Харкові, Донецьку та Сімферополі почне її, наш обов’язок – опиратися їй всіма доступними засобами!

НІ ВІЙНІ МІЖ НАРОДАМИ – НІ МИРУ МІЖ КЛАСАМИ!

КРАС- Російська секція Міжнародної асоціації трудящих

Інтернаціоналісти України, Росії, Молдови, Ізраїлю, Литви, Румунії, Польщі

Федерація анархістів Молдови

Фракція революційного соціалізму (Україна)

Альянс робочої солідарності (Північна Америка)

ДЖЕРЕЛО