За даними ООН, майже п’ята частина усіх жінок в Україні зазнає фізичного насильства. Рівень участі жінок у суспільному та політичному житті в Україні є вкрай низьким, жінки фактично виключені з апарату ключових політичних рішень. Заробітна платня жінок в середньому на 24% нижча, ніж у чоловіків, а законодавча заборона брати на «важкі роботи» виключає працівниць, які мають для неї фізичні можливості та бажання. Військові посади, що офіційно можуть займати жінки  суттєво обмежені, проте насправді жінки беруть участь у бойових діях.

Це далеко не вичерпний перелік того, із чим щодня зустрічаються українські жінки. Багато що неможливо зафіксувати через відсутність систематичного збору інформації відповідними установами. Попри конституційне положення про рівність прав, Україна досі не може похвалитися його дотриманням як у побуті, так і в законодавстві.

Інститут національної пам’яті України пропонує скасувати 8 березня як державне свято, оскільки воно «впроваджене більшовиками», не причетне до подій «українського державотворення» і не має зв’язку із «історико-культурними традиціями Українського народу». Натомість Інститут пропонує привернути увагу до Дня сім’ї.

Ми поговорили про 8 березня, права жінок та фемінізм з українками  різних захоплень і професій, які не згодні як з усталеним розумінням Міжнародного жіночого дня, так і з його «декомунізаційним» прочитанням.

Анастасія Вінславська — волонтерка, інструкторка з тактичної медицини, Львів

 

Анастасія Вінславська

Фемінізм є ознакою людини, що думає, яка усвідомлює, що статева дискримінація — це не те, що вже стало пережитком історії, або існує лише у відсталих країнах третього світу. Це суттєва нерівність оплати праці чоловіків і жінок при однаковому професіоналізмі й робочому графіку. Це й існування суто «жіночих» і «чоловічих» професій, зокрема в армії.

Насильство, зокрема й сексуальне, та беззахисність жінки перед ним в сім’ї, на роботі, в публічних місцях, а також у зоні АТО і на окупованих територіях — ось далеко не повний список проблем, з якими постійно зустрічаються жінки в Україні. А важка економічна ситуація ці проблеми лише поглиблює.

8 березня — це не «свято жінок», а день, коли про їхні проблеми потрібно голосно говорити і день, який нагадує нам, що права і свободи не дають, за них потрібно боротись!

Ганна Гриценко — гендерна дослідниця, Київ

 

Ганна Гриценко

8 березня — день боротьби жінок за свої права та інтереси. Оскільки рівності прав і можливостей в Україні ще не досягнуто, ця боротьба досі є актуальною. Я підтримую збереження цього дня як вихідного, тому що його можна присвятити або такій боротьбі, або відпочинку від подвійного навантаження — на роботі і вдома, що досі актуально для багатьох жінок в Україні.

Жінки на війні є суб’єктами дій, які мають свою політичну позицію і готові її обстоювати у такий спосіб, який їм здається найкращим. У Збройних Силах України досі спостерігається фактична нерівність між жінками та чоловіками щодо зайняття бойових та командних посад.

Кампанія «Невидимий батальйон» (ініціатива на захист прав жінок у лавах Збройних сил України, співзасновницею якої є Ганна Гриценко, — ред.) покликана привернути увагу до цієї нерівності та подолати її (так, з червня 2016 року Міністерство оборони дозволило жінкам обіймати певні бойові посади — такі як стрілець, снайпер, механік екіпажу бойових машин тощо, — прим. ред.).

Фемінізм — це позиція рівності прав та соціальних можливостей жінок із чоловіками. Це тема праці та її рівної оплати, тема визнання репродуктивної праці також працею, тема боротьби із гендерно зумовленим насильством. Це актуально як в усьому світі, так і в Україні.

Ксенія Чубук — публіцистка, Київ

 

Ксенія Чубук

Для мене 8 березня — це не день приймання в подарунок мімоз та компліментів. Це можливість вийти на феміністичний марш й нагадати владі, що цей день є саме Міжнародним днем боротьби жінок за свої права. Гендерна нерівність, що панує у суспільстві, не може зачіпати якусь конкретну сферу життя, вона стосується кожної.

Яскравим прикладом цього є наказ Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Тобто наказ, створений для виконання закону України «Про охорону праці», вступає у безпосередній конфлікт з 24 статтею Конституції, яка гарантує рівність конституційних прав та свобод (згідно з наказом, жінки не можуть працювати слюсарами по ремонту авіадвигунів, лісорубами, машиністами на залізниці, водіями вантажівок, трактористами тощо, — ред.).

Рівність прав жінки і чоловіка має бути забезпечена у сфері праці та винагороди за неї, але на практиці жінки позбавлені можливості обіймати близько 500 посад, більшість з яких є високооплачуваними, що ще більше вкорінює стереотип про «чоловіка-годувальника» й «жінку-берегиню».

Жінка сама в змозі вирішити, хоче вона бути гранатометницею й захищати кордони від російських інтервентів, або, наприклад, вчителькою, бухгалтеркою. Штучне видалення жінок з «важких» або «небезпечних» посад не є турботою з боку держави й позбавляє жінку права самостійного вибору професії.

Лілія Тулупенко — волонтерка ГО «Феміністична майстерня».

В українській громадській думці 8 березня має спотворене значення, що є причиною суспільного несприйняття. Україна як держава, що намагається розвивати демократичні цінності, мала б докладати певних зусиль для суспільної політизації Міжнародного дня боротьби за права жінок замість його «декомунізації».

«Декомунізація» 8 березня, яка ризикує перетворитися в ігнорування правозахисного дня, спричинить замовчування вже наявних проблем з домашнім насильством в українському суспільстві та ескалацію низки проблем у майбутньому. Попри воєнний конфлікт з Росією, наша держава зобов’язана дбати про дотримання прав свої громадянок.

Я розумію фемінізм як боротьбу проти системи соціальних нерівностей. Фемінізм як анти-системний і соціальний рух прагне розвинути світ, щоб той був би відносно демократичним і відносно рівним. «Відносно» — звучить більш реалістично, отже — досяжно в перспективі.

Галина Герасим — медіааналітикиня, Сан-Дієґо, США

Галина Герасим

8 березня — це свято, що дає нам привід відзначити, як людство прогресувало за останні сто років. Але це свято, яке нагадує нам, скільки всього ще попереду, і скільки перешкод ми не подолали: нерівний доступ до управління, низький престиж традиційно жіночої роботи, нерівні зарплати, нерівномірний розподіл хатніх обов’язків, гендерно-орієнтоване насильство. 8 березня — це чудовий привід нагадати, що досі суспільство далеке від ідеалу, де люди можуть бути собою.

Фемінізм — це звичайний здоровий глузд. Немає жодного розумного пояснення, чому людина не може обирати собі заняття і життєвий шлях до душі просто тому, що народилась зі статевими органами певної форми. Від того, що люди максимально реалізують свій потенціал, роблять те, що їм подобається і отримують за це справедливу винагороду, зрештою, виграє вся спільнота.

Останні десять років українське суспільство переживає надзвичайні позитивні зрушення. Зараз вже нікого не злякаєш фразою «я фемініст\ка», чоловіки все охочіше беруть на себе догляд за дітьми, про гендерну нерівність говорять. Публічна пропаганда неповноцінності жіночої статі стає все менш прийнятною, в суспільстві відбувається діалог. Навіть ті жінки, які не ідентифікують себе, як феміністки, зараз вже не готові миритись з різними дурницями на кшталт «жінка-програмістка — як морська свинка» чи «жінка не може бути хорошою керівницею».

Для HROMADSKE.UA